Опис досвіду роботи

    З досвіду роботи вчителя історії Перехожук Анни Володимирівни з проблемно-методичної теми «Розвиток життєвої та соціальної компетентності учнів через особистісно-зорієнтований підхід та впровадження перспективних освітніх технологій»

  Актуальність і перспективність досвіду:

·       сприяння виконанню завдань Національної доктрини розвитку освіти;

·       сприяння позитивній мотивації учнів до пізнавальної діяльності, потребі в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;

·       забезпечення умов для розвитку творчої особистості дитини;

·       забезпечення  особистісно-орієнтованої моделі навчання;

·       досягнення певного стандарту освіти;

·       розробити оригінальний підхід до побудови структури сучасного уроку історії.

Мета досвіду:

·       створити  атмосферу  співробітництва, взаємодії вчителя та учня;

·       створити  оптимальні  умови для розвитку творчих здібностей дитини на уроках історії;

·       розвивати життєву та соціальну компетентнісь школяра.

       Читаючи газети «Освіта України», «Історія України», науково-методичні журнали «Історія в школах України», «Історія і правознавство», «Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання», «Український історичний журнал», інформаційно-практичний бюлетень «Все для вчителя», а також іншу методичну літературу вивчаю та впроваджую інноваційні технології та методичні поради кращих вчених та вчителів району, області, України, світу (Баханов К., Виготський Л., Зорнік Т., Машіка В., Наровлянський О., Пометун О., Ремех Т., Малієнко Ю., КотенкоЛ., Нетеча Я, Фрейман Г., Мельник О., Курилів В. та інші.)

Від незнання до знань ведуть три шляхи:

-    Шлях роздумів, найбільш благородний;

-    Шлях наслідування, найбільш легкий;

-     Шлях досвіду, найбільш гіркий.

Конфуцій

     Національна доктрина роз­витку освіти України у XXI ст. наголошує на необхідності забез­печення переходу до нової гума­ністично-інноваційної філософії освіти. Зазначається, що освіта XXI ст. — освіта для людини. Її мета — виховання відповідальної особистості, яка здатна до само­освіти і саморозвитку, вміє кри­тично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, ви­користовувати здобуті знання і уміння для творчого розв'язання проблем, тобто формування жит­тєвих компетенцій учнів. Компе­тентність базується на знаннях, досвіді, цінностях, здобутих завдя­ки навчанню, пов'язана із за­гальною здатністю людини опе­рувати у певній ситуації здобути­ми знаннями та практичним досвідом, і є показником успіш­ності школярів.

Одним з найважливіших чин­ників формування важливих ком­петенцій є вивчення історії в школі. «Без знання минулого не­можливе точне розуміння сучасно­го», — справедливо наголошував видатний український історик і державний діяч М.Грушевський. Нові підходи до вивчення історії повинні базуватися саме на особистісно-орієнтованому навчанні, а всі педагогічні техно­логії мають бути спрямовані на виховання соціально адаптовано­го, свідомого громадянина Укра­їни, здатного творчо й виважено розв'язувати проблеми у процесі самореалізації особистості.

    Історії серед інших сус­пільствознавчих дис­циплін належить визна­чальне місце, тому що процес її викладання розпочи­нається у п'ятому класі, тоді як інші суспільствознавчі дисциплі­ни вивчаються пізніше і на фун­даменті засвоєних історичних знань. Таким чином, історія як шкільна навчальна дисципліна є першоосновою, що впливає на процес формування, розвитку та соціалізації особистості.

    В процесі засвоєн­ня суспільствознавчих дисциплін школярі набува­ють не тільки специфічну суму знань, а й практичні навички діяльності в сучасному су­спільстві чи то у правовому, чи в економічному просторі, здій­снюють вибір політичної орієн­тації на основі певних політоло­гічних та філософських знань.

   Процес формування у школярів життєвої та соціальної компетенцій відбувається посту­пово протягом навчання у загаль­ноосвітній школі. Від класу до класу навчальні уміння, які опа­новуються школярами, поглиб­люються та ускладнюються.

     Викладання історії в школі вимагає від учителя творчого під­ходу, особливо у виборі методич­них прийомів і засобів, наочного матеріалу та використання аудіо­візуальних засобів. При цьому од­ним із найвагоміших пріоритетів стає розвиток творчого і критич­ного мислення учнів, орієн­тування не стільки на знання, скільки на засвоєння учнями до­свіду самостійної роботи. Оче­видно, що одним із засобів роз­витку особистості учня в цьому напрямку, а також активізації пі­знавальної мотивації учня на уроках історії є навчально-до­слідницька діяльність, яка має включати в себе постановку творчих, дослідницьких завдань і наукове, поетапне їх розв'язан­ня. Формування дослідницьких вмінь на уроках історії можливо в процесі поєднання інтерак­тивних, аудіовізуальних і мульти­медійних технологій.

Для сучасної освіти характерним є пошук нових педагогічних можливостей, що пов'язано насамперед з відмовою від традицій­ного навчання та виховання, з ідеєю цілісності педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, особистісно-орієнтованого підходу, пріори­тету суб'єкт-суб'єктних відносин.

Практика показала, що не лише традиційні, а навіть ефективні інноваційні технології навчання не завжди дають бажаний результат і по­требують коригування та адаптації до потреб пере­січного учня. Тому я вирішила наступне:

1)     з огляду на великий обсяг навчального мате­ріалу та необхідність формування навчальних компетенцій, перевагу віддавати урокам ви­вчення нового матеріалу, формування умінь та навичок, визначивши пріоритетні питання, їх вивченню приділити основну увагу;

2)     упродовж уроку, крім інноваційних засобів на­вчання, використовувати традиційні. Виробити в учнів потребу занотовувати найважливішу інформацію, створюючи при цьому опорний конспект;

3)     активно застосовуючи підручник, історичний атлас і тексти документів, забезпечувати мак­симальні можливості для самостійної роботи учнів, що сприятиме перетворенню учнів на активних суб'єктів навчальної діяльності;

4)     у ході вивчення нового навчального матеріалу постійно створювати умови для актуалізації ра­ніш набутих знань, завдяки чому учень усві­домлює важливість і можливість практичного застосування;

5)     обов'язково оцінювати навчальну діяльність учнів.

   Оволодіння знаннями дещо схоже на науковий процес пізнання нових явищ. Тому завдання вчите­ля — не «полегшувати» цей процес, стаючи єдиним джерелом інформації, а раціонально організувати по­шук істини і тим самим прискорювати процес пізнан­ня. Іншими словами, вчитель лише створює необхід­ні умови для пробудження пізнавальної активності учнів.

     Процес викладання є організацією цілеспря­мованого й систематичного впливу вчителя на учня з метою досягти певної навчальної мети. Цей вплив може бути безпосереднім (викладення основ­ного теоретичного та фактичного матеріалу вчи­телем за допомогою доведення, характеристики, розмірковування, пояснення, розповіді, опису) або опосередкованим (у вигляді настанов, що спонука­ють до самостійного набуття певних умінь, знань або ціннісних сенсів).

     Завдяки використанню особистісно-орієнтованих, інтерактив­них технологій поглиблюється рівень оволодіння вміннями. Учень, який поступово починає відчувати себе суб'єктом процесу навчання, ви­користовуючи весь комплекс умінь, накопичує досвід спілку­вання, привчається ефективно працювати в групі, колективі, вчиться співвідносити та гармо­нізувати власні інтереси й інте­реси інших.

Маю зробити все для того, щоб організувати процес навчання таким чином, аби випускник школи вмів застосовувати набуті знання в житті, розумів, що  знання можуть стати в нагоді в будь-якій життєвій ситуації — як на професійному так і на соціально-побутовому рівні, що будь-яка з наук не існує сама по собі, а тісно пов'язана з життям.

І хоча освіта досить консервативна система, потрібно шукати нові шляхи і підходи для того, щоб реалізувати ідею формування компетентності випускника школи. Але містком до розв'язання проблеми повинна стати не примітивна компетентність, коли випускник школи багато знає, а компетентність у широкому розумінні, коли молода людина вміє використати свої знання на користь собі й суспільству, тобто знає, як реалізувати себе в житті.