Людина і світ

ТЕМА ХІІІ. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ

Мета: ознайомитись з тлумаченням понять «культура», «національна культура», «полікультурність»; визначити основні шляхи вирішення міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію; розширювати міжпредметні зв’язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

І.  ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

ПЛАН:

1. Поняття полікультурності як добросусідства культур.

2.Міжнаціональні та міжконфесійні відносини.

1.Поняття полікультурності як добросусідства культур.

Учитель. З усього розмаїття соціальних процесів, взаємовідносин можна вирізнити певну особливу царину,  яка називається культурою.

• Що таке культура?

        Культура— історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому сенсі — сфера духовного життя людей.

      Знайомлячись з культурою свого та інших народів, люди вчаться толерантно ставитися до традицій та вірувань інших, виникає спільна система цінностей, що характерна не тільки для окремої нації, а й для людства в цілому.

     Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 6 млрд. жителів. Серед всієї маси людей немає двох однакових осіб. Кожен має свої особливості. Крім індивідуальних відмінностей, виділяють також групові: сімейні, статеві, вікові, професійні, національні і т. ін. Будь-яка нація, соціальна група сприймає із системи загальнокультурних людських цінностей тільки те, що відповідає духовному настрою, рівневі розвитку, рівню розвитку можливостей. Регіональні та національні культури стають взаємопов’язаними. Вони впливають один на одного, посилюється взаємозв’язок різних країн і народів. Крім того, з’являється потужна тенденція до збереження власної ідентичності національної культури.

• Як ви розумієте поняття «національна культура»?

     Національна культура - це історичний досвід етносу, народу, сконцентровуючий і зберігаючий його специфічне світобачення, його прагнення, життєві цінності, практику освоєння навколишнього середовища й передання соціального досвіду молодшому поколінню.

     Існують різні типи національних культур, з-поміж яких виділяють західноєвропейську культуру, північноамериканську, південноазіатську. Характеризуючи кожний з цих видів, можна виявити їх загальні та індивідуальні риси.

Повідомлення учнів

Учитель. З відкриттям меж між європейськими державами посилюється мобіль­ність людей, зростає їх прагнення до вивчення інших культур, встановлення та підтримки різних зв'язків усередині своєї країни та за кордоном. Найбіль­ші міста світу перетворюються на багатомовний простір, у якому співіснують різні національні культури. Актуальним стає толерантне ставлення до куль­турних традицій інших народів, вміння людей різних націй, національностей жити в злагоді, навіть якщо їх традиції та звички є протилежними, шукати компроміси як основу співіснування та співпраці в полікультурному суспіль­стві. Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвитку національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечують соціально-економічні зв’язки, що зумовлені прагненням народів до взаєморозуміння та взаємозбагачення. Так формується загальнолюдська культура, до складу якої входять автономні культури усіх народів. Однак кожен окремий індивід, кожен творець оперує конкретними поняттями, говорить конкретною мовою, перебуває під впливом свого середовища. Словом, він належить до національної культури, без якої нема культури загальнолюдської, так само як неможлива національна культура без індивідуального творця.

Бесіда.

Робота з підручником. Опрацювати відповідний текст підручника  (§13  ст.172-173).

       Запитання.

• Полікультурність – це...
• Як звучить цей термін у країнах Європи, Північної Америки та в Австралії?
• На що спрямована політика полікультурності?
• Чи відповідає існуючий в міжнародному політичному житті поділ суспільств на «демократичні» та «недемо­кратичні», чи навіть «антидемократичні» прин­ципу полікультурності?
•  Якій концепції протиставляється мультикультуралізм (полікультурність)?
• Наведіть приклад.
• В яких країнах  в якості державної політики був запроваджений мультикультуралізм?
• Де, коли і з якою метою  виникла доктрина мультикультуралізму?

2. Міжнаціональні та міжконфесійні відносини.

Завдання.  Ознайомитись  із інформаційними картками. Сформулювати визначення термінів і понять.

Міжетнічні (міжнаціональні) відносини — життя, охоплювати, відносини, усі, між, суспільне, етноси, народи, що, сфери.

Міжконфесійні стосунки — різні, організації (церков), та, це, між, общини, релігійні, стосунки, представники.

Міжконфесійні конфлікти — об'єднання (конфесії), між, різні, конфлікти, релігійні.

Розповідь учителя з елементами бесіди.  Взаємовідносини між різними націями мають назву між­національних відносин. Міжнаціональні відносини завжди пов'я­зані з розв'язанням певних етнічних проблем, які стосуються умов виживання та розвитку етносів (проблеми території, по­літичної влади, мови, культури, традицій, збереження самобут­ності тощо). За даними ООН, у більш ніж 220 дер­жавах світу існує понад 3 тис. етнічних спільнот. Зважаючи на те, що сучасні етнічні проблеми існують у межах держав­них утворень, найчастіше йдеться про взаємини між титуль­ними націями та національними меншинами. (До титульних належать нації, що компактно проживають на певних терито­ріях, дають назву існуючому державному утворенню — укра­їнці в Україні, естонці в Естонії тощо.) До національних меншин відносять етнонаціональні групи, що не належать до титуль­них націй (росіяни в Балтії, німці в Поволжі тощо). Існують і багатонаціональні держави, у яких питома вага нетитульних націй не менша порівняно з основним населенням (Швейца­рія). Спільність етнічної долі, культур, навіть національних стереотипів робить усі національні утворення в поліетнічних країнах формально рівноправними.

Суб'єктами міжнаціональних відносин є, як правило, окре­мі етнічні утворення.

Міжнаціональні відносини виявляються в економічному, культурному, мовному та інших аспектах. Часто в них доміну­ють різнобічні питання соціальної справедливості.

Міжнаціональні відносини, навіть за наявності сталої об'єк­тивної основи, розгортаються у сфері почуттів, ілюзій, націо­нальних міфів та упереджень, завжди мають ідеологічний харак­тер, перебувають на перетині культур.

Активізація процесів об'єднання культур у другій полови­ні XX — на початку XXI ст. стикається з не менш активними процесами розвитку національної свідомості, національних по­чуттів багатьох народів у різних регіонах світу. Усвідомлюючи власну самобутність, ці народи прагнуть до самостійності, ство­рення незалежних держав, відродження національних культур. Ця ситуація породжує цілий комплекс суперечностей, які при­зводять до конфліктів міжнаціонального характеру.

Міжнаціональні відносини можуть мати характер об'єд­нання або роз'єднання. Ці два процеси можуть відбуватися мир­ним шляхом або супроводжуватися міжнаціональними конфлік­тами, крайньою точкою яких є міжнаціональні війни.

Звертаючись до історії, ми бачимо, що за час існування на­цій і народностей відносини між ними нерідко були напружени­ми й навіть трагічними. Так, українські землі відчували на собі удари монгольських кочівників, угорських і польських загарб­ників, поневолення з боку Росії. Відкриття Колумбом Америки супроводжувалося гігантським за своїми масштабами пограбу­ванням і знищенням її корінних жителів — індіанців. Уже у XX ст. відбулися дві світові війни, у ході яких знищувалися чи підда­валися найжорстокішому гнобленню окремі нації й народності. Під час Другої світової війни в СРСР Й. Сталіним були виселе­ні з територій, на яких вони раніше проживали, і переселені у віддалені місця кримські татари, німці Поволжя, калмики, де­які народи Північного Кавказу. Планувалася ця акція, до речі, і щодо українського народу.

Бесіда.

Причини міжнаціональних конфліктів

1. Економічні причини — боротьба етносів за володіння власністю, матеріальними ресурсами (земля, надра).

2. Соціальні причини — вимоги цивільного рівноправ’я, рівності перед законом в освіті, оплаті праці під час прийому на роботу, особливо на престижні місця в органах влади.

3. Культурно-мовні причини — вимоги збереження чи відродження, розвитку рідної мови, об’єднання етносу в єдине ціле.

4. Конфесійні, релігійні відмінності.

5. Історичне минуле взаємин народів.

6. Етнодемографічні — швидка зміна співвідношення численності контактуючих народів внаслідок міграції та відмінностей у рівні природного приросту населення.

Типи міжнаціональних конфліктів

1. Конфлікти стереотипів (етнічні групи чітко не усвідомлюють причини суперечностей, але щодо опонента створюють негативний образ «небажаного сусіда», вірмено-азербайджанський конфлікт).

2. Конфлікт ідей: висунення тих чи інших домагань, обґрунтування «історичного права» на державність, на територію (Естонія, Литва, Татарстан).

3. Конфлікт дій: мітинги, демонстрації, пікети, прийняття інституціональних рішень, відкриті зіткнення.

Способи розв’язання конфліктів:

1) позбавитися найбільш радикальних елементів або груп і підтримати сили, більш схильні до компромісів; важливо виключити будь-які чинники, здатні консолідувати конфліктуючі сторони (загроза застосування сили, наприклад);

2) застосування широкого спектра санкцій — від символічних до військових. Необхідно враховувати, що санкції можуть спрацювати на екстремістські сили, призвести до посилення конфлікту. Збройне втручання можливе лише в разі, якщо конфлікт, який набув форми збройних зіткнень, призвів до масових порушень прав людини;

3) поділ глобальних цілей на ряд послідовних завдань, які вирішують послідовно — від простих до складних;

4) запобігання конфліктам — сума зусиль, спрямована на те, щоб не допустити подій, що призводять до конфліктів.

Бесіда.

Протягом багатьох тисячоліть однією з головних відміннос­тей між людьми були релігійні, або конфесійні. Стосунки між представниками різних релігій мають назву міжконфесійних. І сьогодні в багатьох суспільствах, у тому числі й в українсько­му, існує багато релігійних груп і церков.

Протягом усієї історії людства завжди був відчутним вплив релігійного життя на соціально-політичну, соціально-еконо­мічну й соціокультурну ситуацію в суспільстві. Релігія, церк­ва приваблювала і філософів, і соціологів головним чином як важлива соціальна інституція, сила в суспільстві, причому си­ла доволі значна. Релігійні об'єднання (переважно церкви) за­вжди намагалися впливати (і впливали) на економіку, політику, мораль, законодавство тощо. І це є цілком природним явищем, оскільки церква не може існувати поза суспільством, вона є спе­цифічною соціальною інституцією із власними прагненнями й інтересами. Складається вона з людей, які мають свої пере­конання, слабкості й до того ж є членами суспільства.

Відносини між різними конфесіями, як і міжнаціональні, можуть бути мирними та ворожими. Крайнім проявом останніх є релігійні війни.

Оскільки релігійна ідеологія часто (хоча й не обов'язково) базується на монополії власного релігійного напрямку на «істинність віри», вона може стати підставою для політики, направленої на підкорення чи навіть ліквідацію суспільств, що не розділяють цього напрямку. У цьому випадку міжконфесійні стосунки мають характер міжконфесійного конфлікту (релігійного протистояння чи релігійної війни).

Міжконфесійні конфлікти — конфлікти між різними релігійними об'єднаннями (конфесіями).

Завдання. Пригадайте з курсу всесвітньої історії найвідоміші міжконфесійні конфлікти.

• Назвіть відомі вам приводи міжконфесійних протистоянь. 
• Чи можуть вони призвести до реального конфлікту?
• Які основні причини міжконфесійних конфліктів ви можете назвати?

Особливість української моделі міжконфесійних відносин полягає в тому, що на території країни одночасно діє велика кількість конфесій, які належать до різних релігійних напрямків та мають різне підпорядкування з центрами як в Україні, так і за її межами. Офіційно в сьогоднішній Україні діє більше 33 тис. релігійних громад, 90 конфесій і напрямів.

     Переважає в Україні християнство, яке було обране більшістю різноманітних конфесій.

• Назвіть відомі вам основні релігійні конфесії на території України.

Розповсюджені в Україні також протестантські церкви. Найбільш ма­сові з них: Євангельські християни-баптисти; Християни віри євангельської (п'ятидесятники); Свідки Ієгови.

Значне місце в Україні належить Ісламу — 255 спільнот і 2,5 млн. віру­ючих. Іудаїзм в Україні налічує 92 спільноти, біля 500 тис. віруючих. Останнім часом в Україні отримали розповсюдження нетрадиційні релігій­ні утворення. Їх нараховується 250 спільнот різних нетрадиційних культів. Все свідчить про те, що в Україні відбувається активний, наповнений протиріччями процес відродження релігійного життя.

•   Які, на вашу думку, справжні причини міжконфесійних конфліктів в сучасній Україні?
• Що, на вашу думку, необхідно зробити для зведення до мінімуму можливості виникнення міжконфесійних конфліктів в Україні?
• Які офіційні документи регламентують релігійне життя в Україні?
• Чи надає держава перевагу якійсь із конфесій?

ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати §13. Індивідуальні завдання.