Засідання гуртка "Художня культура народів світу"

НАВІТЬ ДИМ В НАШІЙ ХАТІ РІДНО ПАХНЕ МЕНІ

МЕТА: розкрити давню історію та символіку людського житла як сімейного вогнища; виховувати почуття любові до рідного краю, до місця, де народився і живеш; розвивати логічне мислення, пам’ять, увагу, уяву.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

    Вступне слово вчителя. У кожної людини є її домівка, вулиця, село або міс­то. І куди б вона не їхала, куди б не йшла, ніколи не забуває рідно­го дому. Кожній людині дороге те місце, де вона народилась і виросла, де вперше побачила мамину посмішку, де зробила перші кроки, де слухала мамину колискову пісню й бабусині казки.

   Батьківська хата - це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. Вона була світом наших предків, які тут народжувалися і все життя тяжко працювали, добуваючи кусень хліба. Традиційна українська хата — воістину колиска нашого наро­ду. У ній жили, сподіваючись на кращу долю, цілі покоління. Із селянської хати пішли у світ великі люди: Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко...

Уч.
Віконечко рідної хати

Ти вогник любові і шани,

Як батька слова заповітні,

Ношу я проміння твоє.

Віконечко рідної хати

Побачу крізь даль і тумани.

І ніби світлішає доля,

І серце добрішим стає.

    Вчитель. З батьківської хати розпочиналося піз­нання світу. Білі стіні, біла стеля - неначе виткані з маминого полотна. Сонячне сніп'я лилося через вікна, і від того на стінах вигравали розгаптовані квітами рушники, розпростерли крила, немов пів­ники, кували голубі зозулі, воркували сизі горлиці. Червоні кетяги калини аж горіли в дозрілій пишно­ті. Золотисті китички хмелю звисали з рушників до самого столу і пахли хлібом. А може, то йшов дух від паляниць, які спекла мама на капустяному листі й поклала на столі, накривши білою скатертиною.

Український народ із великою любов'ю будував хати, де жили десятиліттями, оберігаючи себе від злих сил. Люди вважали злидні, терпіння й саму смерть справою демонічних сил. У народі про­ти них були вироблені засоби боротьби. Найсильнішим з-поміж них вважали вогонь і його відповідне забарвлення — червоний колір. Червоною смугою вище долівки обводили стіни. Утворене таким чином замкнуте коло закривало доступ у хату нечистих сил. Магічне значення мали і настінні розписи. Ві­рили, що барвисті малюнки, орнаменти можуть за­хопити увагу лихої сили і відвернути її від людей.

Уч. Любіть свою хату, хоч і небагату.

Тут ви бігали до мами дрібними ногами.

Тут ви підростали, Божий світ пізнали.

Звідси батько вас за руку вів до школи на науку.

Гей, нема то в світі краще, як та рідна стріха.

Тут є ваше щастя, радість і потіха.

    Вчитель. У народі кажуть, що чоловік за життя повиннен збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину.

Дім збудувати не великий, не багатий, але свій.

В українській пісні співається:

Збудуй хату, збудуй хату з лободи,

Збудуй хату з лободи, з лободи, з лободи,

А в чужую не веди, не веди.

А ось як співали дівчата своїм нареченим:

Чужа хата, чужа хата – не своя,

Чужа хата не своя, не своя, не своя,

Як свекруха лихая, лихая.

    Вчитель. У цьому є частина правди – тільки у власній оселі почуваєшся повноправним господарем. Ось чому, створюючи нову сім’ю, молоде подружжя дбає про власну оселю.

     Сьогодні багато з нас живуть в просторих, світлих квартирах, але в давнину всі люди будували самі собі хату. На будівництво йшло багато часу, більше року. І була хата не цегляною, а дерев’яною чи глиняною. Спочатку треба було навозити з лісу дерева. Потім усі рідні, близькі, сусіди допомагали будувати житло.

-         А що знаєте ви, діти про породи дерев, які придатні для будівництва житла?

-         Які секрети треба знати,  щоб дерево було придатним для роботи?

     Уч. Найкращі для будівництва хати дерева, які росли повільно, рівно і високо, їхні шари були дрібними і тому уклались дуже густо. Таке дерево тверде, як залізо. Важливе значення мала також і пора року, в якій зрубували дерева. Найкращою порою для рубання вважалися три зимові місяці – грудень, січень, лютий, бо в цей час воно найтвердіше, найміцніше. Зовсім не рубали дерев на будову в літні місяці, оскільки в цей час по дереву кружляють соки, які роблять його крихким. Не вживали для будівництва житла дерева, які виростали на місці, де колись стояла церква, бо міг хтось померти з родини. Після того, як на всіх деревах були обрубані гілки, газда збирав толоку для зведення свого дому. Досвідчені газди пізнавали по звукові, чи дерево здорове, чи порожняве. Коли при ударі сокирою “дзвенить”, значить воно здорове, а коли, глухо гуде”, то воно псується.
    Вчитель. Діти, хто з вас знає прикмети про хату?

    Уч. Не свисти у хаті, бо когось висвещиш.

    Коли закладаєш фундамент на хату, то треба класти на покуті або на кути гроші (щоб велися завжди), вовну (щоб було тепло), жито (для довголіття).

   Не можна починати будуватися у високосний рік, бо хата спустіє.

   Уч. Коли входять перший раз у нову хату, то беруть із собою хліб, скатерку, рушник...

    За охоронців хати вважають ластівку або лелеку...

    На межі, на роздоріжжі, на могилі, на току не можна ставити хати, бо буде зле життя в хаті.

   Уч. При виборі місця для житла зверталася увага на те, щоб під хатою не проходила колишня дорога.

При закладці хати в землю закопували гро­ші, щоб водилися в домі, вовну, щоб було тепло, жито - для довголіття. Усе це було своєрідною «будівельною жертвою». Як закладали перший вінець, робили гостину для майстрів, які завжди сідають на зруб, щоб хата була сухою.

    Уч. Не можна ставити хату на таких місцях, де колись стався якийсь злочин, де закопане щось нечисте, бо буде страшно в хаті жити.

    На столі не можна залишати ніж, сірники, ключі, бо за образяться домашні божества.

    Як сниться піч – печаль буде.

   Вчитель. А ще є такі прикмети, пов’язані з хатою:

ü    Не можна через поріг щось давати, бо посваритесь.

ü    Не можна викидати сміття після заходу сонця, бо будуть злидні.

ü    Якщо підмітати до порога, то все добро вийде з хати.

ü    Місце для хати вибирають проти сонця, а також там, де худоба лягає, або де мурашки сиплять мурашковину.

Бесіда.

     Уч. У народі вірили, що оселя — це живий організм. Він може як допомагати своїм господарям, так і шкодити, негативно впливати на їхнє життя. Тому здавна велику увагу приділяли вибору місця для нової хати. Брали до уваги багато чинників: віддаленість житла від вулиці, розташування хати щодо сторін світу тощо.

     Для нового житла намагалися знайти таке місце, яке б задовольняло цілий ряд вимог, зокрема: щоб город із хатою та господарськими спорудами виходив до річки, ставка, на долину; щоб місце, за можливості, було на цілині, де земля «спокійна»; на горбку, де немає вологи; де не ростуть дерева; де охоче лягає худоба; де знаходили сліди собаки чи кішки; там, де вранці не буває роси; де можна вдало розмістити господарські споруди тощо. Заборон було значно більше. Не можна було будувати нову хату, за розмірами меншу від старої, щоб не зменшилась сім'я; на садибі родини, у якій були п'яниці, злодії тощо; де часто хворіли; де були сварки та розлучення; на стежках, дорогах і корчах; на камінні та болотах; де був хлів чи стайня; де скупчувалась дощова вода; де була хата, яка згоріла від удару блискавки, тощо.

Уч.  Щоб визначити місце для нового житла, ходили до ворожок та питали поради в старих людей. І за тим, як воно восени сходить і кущиться, як навесні оживає, чи дружні дає паростки, пиль­но слідкували. Гарне жито - вірна ознака того, що життя в новій хаті буде гарне і дружнє. Так само відповідально ставилися люди й до вибору часу для закладин житла. Це вважалося однією з найважливіших умов успішного будівництва. Закладати нову хату було прийнято навесні та влітку. Не бажано було починати будівництво у високосний рік, понеділок, середу та на свята. Перш ніж закладати житло, довідувалися, чи не присвячений цей день комусь із святих мучеників, бо не доведеш справу до кінця. Після закладин уже можна було працювати всі дні, крім неділі, свят та постів.

Уч. На закладку хати збиралися всі - від найстарі­шого до найменшого.

Майстер, якого запрошували на весь період бу­дівництва, виготовляв невеликий дерев'яний хрест, якого кропили свяченою водою і прибивали до пер­шого основного дерев'яного стовпа. Хрест кріпився назавжди, потім, замурований глиною, він правив за своєрідний талісман, який мав оберігати і хату, і її мешканців від усяких життєвих неприємностей. Майстри ставили дерев'яний каркас хати, а також - покрівлю, після чого господарі збирали толоку.

Вчитель. Коли хата вже була побудована, що відбувалося далі?

Уч. Входини були завершальним етапом будівництва хати. Найперше пускали кота, або якусь іншу живу істоту. Далі священик окроплював святою водою всі кутки хати. Першими заходили господар з іконою та господиня з хлібом, їхні діти. Якщо поряд стояла стара хата, то, переходячи в нову, господар кликав із собою домовика. Після цього господар пригощав будівельників, сусідів. Гості заходили до хати і, знявши чоловічі шапки, вітали родину і бажали їм і дому: «Здрастуйте вашій хаті, щоб ваша хата була багата, щоб на столі була закуска і жарена гуска». Закінчувалося новосілля співами й танцями. Вважали, якщо день новосілля пройде без пригод, весело, то й життя мешканців нової оселі буде спокійним, щасливим.

Вчитель. Як в наші часи почали називати входини? (Новосілля).

Вчитель. У хаті кожна деталь, навіть найменша, виконувала важливу роль. Ще на зорі своєї цивілізації, коли в людей було міфологічне ставлення до сприймання світу, він уявлявся їм в трьох світах.

Перший – небо, де живуть святі божества.

Другий – земля з її світом і з самою людиною.

Третій – під землею. Там давні предки поселили всі хвороби, лихо, смерть.

-А яким частинам світу умовно відповідає власне житло, стріха, підвальна частина? (відповіді учнів).

Уч. Поріг, як і двері, був межею між зовнішнім світом і внутрішнім (хатним). Це символ рідного дому. За найдавнішими повір'ями, саме під порогом перебувають душі померлих предків, які охороняють рід. Причиною таких вірувань, вірогідно, були первісні типи поховання під порогом. Порогові віддають шану, йдучи до вінця і вирушаючи в останню путь (стукання труною об поріг). В Україні поширене повір'я: якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати, не можна також мести хату двома віниками. Тому старші люди підмітають від порога в хату, щоб «все добре залишилося в хаті». На Поліссі поширений звичай прибивати палицю з осики до порога, щоб відлякувати все зле. Магічними властивостями наділив народ кінську підкову, яка приносить щастя у родину. Тому її прибивали на порозі або над дверима. За правилами народного етикету, завжди вважалося, що вітаються через поріг тільки погано виховані або просто злі люди. Тому казали: «Не подавай руки через поріг, бо посваришся». Не можна й передавати через поріг якусь річ. Розмовляти з сусідою через поріг також неввічливо. Необхідно або запросити до хати, або самому вийти до нього. Особливою шаною для гостя вважається зустріч його біля воріт, так само, як і провести за ворота.

Уч. Також межею між світами було й вікно. Через вікно людина підтримувала зв’язок з небесним світом, з богами, сонцем. Через вікно в дім можуть проникати не тільки добрі духи, а й нечисті сили, особливо вночі. Для охорони від злих сил вікно оточували магічним орнаментом. Це були «очі» хати.

Уч. Ось яка є цікава легенда про появу вікна. Люди не вміли будувати хат аж до потопу. Після того, як сім’я Ноя почала множитися, він побудував спочатку курінь, а пізніше й хату. Це сподобалося всім людям. І вони почали собі будувати хати, одна тільки біда: не було вікон, і там було дуже темно. Одного разу жінка, вхопивши решето, бігала по подвір’ю й хотіла спіймати промінь сонця для освітлення хати.

Раптом з’явився ангел і прорубав сокирою в стіні отвір. Жінка плаче: «Як же я тепер тут зігріюся?»

Ангел її втішив і порадив взяти дерев’яну раму. Натягнути на неї свинячий міхур і затулити ним отвір взимку. З того часу почали будувати хати з вікнами. І тому в народі кажуть, що у вікно до господи заглядають ангели.
Уч. Будучи опорою перекриття хати, сволок вважався надійним захисником від усього злого. Це був символ міцності сім’ї. На сволоці робили часто орнаменти, написи, позначки, хрести, які були своєрідними оберегами. На ньому записували важливі дати з життя родини, на ньому зберігали гроші, цінні папери, пахучі сухі трави.

Уч. Долівка (підлога) завжди була з червоної глини. Якщо в хаті була дівчина, то її ззовні прикрашали малюнками квітів, якщо ж ні, то звичайним орнаментом.
Уч. Навколо хати робили призьбу (невисокий, переважно земляний насип уздовж стін хати знадвору), у теплі сонячні дні на ній можна було відпочивати або щось робити, просушувати одяг. Обсаджували хату мальвами, м'ятою, півниками, нагідками квасолею. Квітник і садок відгороджували парканом для того, щоб худоба не витоптала. Хату утримували завжди в чистоті й порядку. А допомагали в цьому діти.

Конкурс «Наше село».

Уч. Давайте завітаємо до хати. При вході праворуч ставили відро з водою. А ліворуч від вхідних дверей розташовувалася піч — гор­дість кожної оселі. Існував непорушний звичай: щойно родина за­селяла нове житло, у ньому обов'язково мали бути піч, стіл і діжа. У народі казали: «Без столу, печі й діжі нема тепла, їжі». Біля пе­чі стояли різної форми горщики, горнята, у яких варили їжу, гле­чики для молока, макітра для перетирання маку. Збоку — діжа для вимішування тіста. Домашній посуд (дерев'яні ложки, миски, полу­миски, кухлі, ножі) зберігався на спеціальних полицях або в миснику, що розташовувався збоку від дверей чи над ними. Поруч із піч­чю стояла лопата для садження хліба на гарячу черінь. У нижній частині печі містилося підпіччя, куди клали рогачі, кочергу, віник та інші речі домашнього вжитку. Закривалася піч заслінкою. Хліб пекла мати чи бабуся в середу або в п'ятницю — тоді він особливо вдавався. Готові паляниці складали на столі, прикрива­ли рушником.

    Уч. Піч потрібна була не тільки для випікання хліба. Це була й своє­рідна сушарка для зерна, цибулі, саджанців. На печі, або лежанці, що була біля печі, можна було і дітям гарно виспатись, і літнім лю­дям погріти старі кістки. Піч ставала у пригоді й тоді, коли потрібно було вилікуватись від застуди. Піч, зрештою, уособлювала в со­бі тепло, домашній затишок, родинне вогнище, тому вона так ша­нувалася у народі. Біля печі стояв, як правило, припічок — широка лава, яка вдень потрібна була для кухонних робіт, а вночі на ній спали.

    Навпроти печі оздоблювали парадний кут — покуття. Це було місце для образів. Прикрашали його вишитими рушниками, цілю­щим зіллям і квітами. Тут же ставили стіл, застелений скатертиною. На столі — хліб, накритий рушником. Біля столу — довга лава, яку на свята при­крашали килимами. Збоку стояв маленький переносний ослінчик. Ліворуч від столу, здебільшого в кутку, стояла скриня. У цій скри­ні мами наших бабусь, бабусі наших бабусь зберігали все найдорож­че, найрідніше їхньому серцю. Збе­рігали в ній одяг для свят, рушники для нареченої, різнокольорові стрічки, священну книгу християнства — Біблію.

   Уч. Стіл першим заносять до хати. На нього гріх сідати, класти шапку. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник або обрус (пізніше — скатертину), щоб на них класти їжу. Звичай застеляти стіл притаманний українцям з давніх-давен. Незастелений стіл — символ бідності або скупості господарів. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював добрі стосунки. Тому їжа за одним столом із ворогом вважається приниженням людської гідності.

   Уч. Зліва від столу, здебільшого у кутку біля стіни, стояла скриня, де зберігався одяг, рушники, стрічки. Вона переходила з покоління в покоління. Здавна існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж має розжитися на скриню наготувати рушників для сватів, сорочок, блуз. По цьому судили й оцінювали рід, здібності нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалася ледащицею, а тому матері бабусі привчали дітей до праці. В скриню класи все, що було найцінніше в хаті. Прискринок був прибитий до стіни (маленька коробочка). В ньому лежали дбайливо загорнуті пакуночки, традиційні жіночі речі – коралі, брошки і т.д. Скриню виробляли з липи, тополі, берези. Дівчина залишаючи батьківський дім вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалась нею все життя. Щоб полотно й одяг у скрині не псувався, в прискринок клали вузлик тютюну (від молі).

Уч.  Уздовж тильної стіни хати будували дерев’яний настил у рівень з пічною лежанкою, це був піл. Удень він використовувався для хатних робіт, а вночі на ньому родина спала. На свята піл застеляли килимами. На стіні над спальним помостом часто прилаштовували жердки або вішалки для одягу. У багатьох оселях до сволока підвішувалась колиска. Майже в кожній оселі був ткацький верстат, який стояв біля вікна.

Уч. Хата не тільки житло, а й священне місце. У її інтер'єрі, в організації внутрішнього простору відбиваються багатющі українські на­родні традиції, символи, життєві правила, зви­чаї та обряди. Вони відбиваються в прислів'ях та приказках.

Робота з прислів’ями. Між групами учнів проводиться змагання, хто згадає більшу кількість прислів’їв про рідну хату.

         Всякий птах своє гніздо любить.

         Де хто народився там і пригодився.

         Дурний той птах, якому своє гніздо не миле.

         Дома і стіни допомагають.

         Чужий вогонь не гріє.

         Де будь, там будь, а свою хату не забудь.

         Де хата не метена, там дівка не плетена.

         Рушник на кілочку – хата у віночку.

         Хата господинею красна.

         У своїй хаті, й кути помагають.

         Не носи сміття під чужу хату.

         Постав хату з лободи, а в чужую не веди.

         Люди добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати.

         Що хата має, тим і приймає.

         Чим хата багата, тим і рада.

         Своя хата - своя правда, своя стріха - своя втіха.

Бесіда.

   Вчитель.  Ми здійснили невеличку подорож у давню, українську хату і побачили чим вона багата, які речі домашнього вжитку вона зберігала. Пам’ятаймо про них, адже вони характеризують побут нашого народу.
- Які речі домашнього вжитку були в традиційній українській родині? Які з них залишилися і понині, а про які лиш тільки довідуємось із розповідей старших людей?

Ви вдома мали розпитати бабусь і дідусів, якою була їхня домівка. (Розповідь дітей)

Підберіть слова – синоніми до слова хата (оселя, господа, домівка, помешкання, отчий дім, будинок, світлиця).

Конкурси.

ОГЛЯД КОНКУРСНИХ РОБІТ

ІІІ. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ. НАГОРОДЖЕННЯ УЧАСНИКІВ КОНКУРСІВ

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

Наше заняття я хочу закінчити віршем І.Гнатюка «Наша хата».

Я люблю свою хату,

І подвір’я й садок,

Де і сонця багато,

І в жару холодок.

Тихо й затишно. Квіти

Біля хати цвітуть,

І невтомно все літо

Бджоли в цвіті гудуть.

Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг,

І віконце привітне, і дубовий поріг.

І ряденця строкаті,

Й рушники на стіні,

Навіть дим  в нашій хаті

Рідно пахне мені.

Додатки